У пропонованому дослідженні мова піде про слабо вивчений період релігійного життя східних слов’ян – русинів і волохів – періоду від місіонерської діяльності св. Кирила і Мефодія (кінець ІХ ст.) й до середини XVI століття. Цей період історії, пов’язаний з перебуванням регіону Верхнього Потисся під впливом Великої Моравії, Болгарського Царства і Київської Русі, а також поступового його втягнення до складу могутнього середньовічного Угорського королівства, слабо задокументований. Витоки християнського релігійного життя в цьому регіоні за усталеною традицією науковці пов’язують із місіонерською діяльністю рівноапостольних учителів слов’ян св. Кирила (Константина) і Мефодія у Великій Моравії та Паннонії у другій половині ІХ ст., хоча при цьому відсутні прямі письмові та археологічні джерела. Основними релігійними центрами „схизматиків” – русинів та волохів – у той час були два монастирі: Грушівський і Мукачівський. Їх поява, рання історія та канонічна юрисдикція огорнуті таємницею, як і їх відношення до Галицької митрополичої кафедри або Перемиського єпископства. Не меш дискусійними продовжують залишатися і питання, пов’язані з „пресвітером Лукою” та „русинською плебанією” в монастирі на Чернечій горі в Мукачеві, а також роль Київського уніатського митрополита Ісидора у питанні „повернення” „схизматиків” у лоно Католицької церкви в Угорщині після Флорентійського екуменічного собору 1439 р. На ці та багато інших питань, пов’язаних з підпорядкуванням Грушівського монастиря Мукачівському єпископу в кінці XV – середині XVI ст., автор намагається дати відповідь.

Корзина

Всего:

В корзину

Избранное

Удалить все