Záhada zamčeného pokoje: Tucet detektivních povídek
es ist herausgegeben in
Praha
$39
hinzufügen in
hinzufügen in
Володимир Михайло Янів (27 листопада 1908, Львів — 19 листопада 1991, Мюнхен) — український громадсько-політичний діяч, науковець, психолог, публіцист, поет, політв'язень. Командор папського ордена святого Григорія Великого (1964). 1946 року розпочинає наукову діяльність старшим асистентом при кафедрі психології (габілітаційна праця — «Психологічні основи окциденталізму», 1949 р.), у Українському вільному університеті, потім займається викладанням у Католицькій духовній семінарії у Ґіршберзі з 1947 по 1948 рік. У ділянці психології й соціології присвятив низку розвідок етнопсихології українця (на основі творів М. Костомарова, Григорія Ващенка, Миколи Шлемкевича, Івана Мірчука), дослідові мотивації тюремних переживань (у творах Т. Шевченка, І. Франка), ідеалам сім'ї (у Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, В. Симоненка, І. Калинця), філософії Григорія Сковороди, світогляду українського народу[3]. Дав мистецький аналіз творчості сучасних художників при нагоді їх виставок в УВУ (Куріци-Ціммерманн, В. Стрельнікова, А. й О. Пулюїв, О. Терзіева-Льопи, В. Сазонова, М. Мороза, О. Мазурика, Є. Світового), як і ст. з новішої історії (про німецькі концтабори). Здобуває ступінь доцента у 1949 році, приходить на посаду наукового секретаря Наукового товариства імені Шевченка, де й працює з 1952 по 1968 рік, у 1960 стає членом головної Ради НТШ. У 1963 році стає професором Українського католицького університету у Римі.
З 1968 по 1985 рік працює ректором Українського вільного університету, домігшись «нововизнання» університету баварським урядом і, водночас, є заступником голови Наукового товариства імені Шевченка, з 1985 по 1987 — голова.
